День українського добровольця
14 березня учні 9-х класів нашої школи були запрошені на захід, що відбувся в Публічній бібліотеці ім. Володимира Малика. "Жива книга" - інтерактивний захід, на якому здобувачі освіти змогли поспілкуватися з цікавими людьми. Книгами були: Андрій Олійник, інструктор з медійної системи, Віталій Шокотько, інструктор відділу рекрутингу, Олександр Смагін, учасник АТО/ООС, доброволець, Юлія Назарець, старший капелан по Полтавській області, Олександр Назарець, волонтер волонтерської групи "З РУК В РУКИ".
Родзинкою заходу стала можливість дев'ятикласників, завдяки мультимедійній системі, яку надав лубенський територіальний центр комплектуваня та соціальної підтримки, побувати в цифровому тиру, показати уміння в стрільбі та познайомитися з різними видами зброї.
https://docs.google.com/presentation/d/15Iv3CYfbV2yrNqROCYVr_lYS7kikXZeA/edit
.jpg)
Ресурсно- інформаційний методичний центр
Лубенської спеціалізованої школи І – ІІІ ст. № 6
Бібліотека
БІБЛІОТЕЧНИЙ УРОК
для 5 - 6 класів
. 
Мета: вивчити історію створення книг в Україні; ознайомиится із створенням бібліотек в Україні, з їх засновниками; виховувати повагу до людей, які створили книгу та бережлите ставлення до навчальної та художньої літератури.
Бібліотекар. Що означає слово „історія”?
Учні. Історія розповідає про всі події, які відбувалися в житті людей.
Бібліотекар. А як можна дізнатися про ці події, хто нам про них розповідає, доносить відомості до нас?
Учні. Історики-археологи по речах, стародавніх книжках...
Бібліотекар. Так от, усі стародавні книжки, глиняні таблиці, берестяні грамоти, які збереглися до наших днів, рукописні книжки тощо мають назву писемні пам’ятки. Давайте пригадаємо, з якими видами книг ви вже знайомі?
Учні. Кам’яна книга, глиняна книга, книга-сувій (пергамент, папірус), берестяні грамоти, паперові книжки.
Бібліотекар. А сьогодні ми поговоримо про писемність та створення книг і бібліотек в Україні.
В Україні традиційним матеріалом для письма в давнину були кора берези та пергамент. Берестяні грамоти збереглися погано, то ж при археологічних
розкопках зустрічаються рідко. А книги, писані на спеціально виготовлених
для того шкірах, білих, гладеньких, дійшли до нашого часу в доброму стані.
Пергамент здебільшого виготовляли з телячих шкір і завозили в Україну з
грецьких земель.
Понад 700 років тому його навчилися робити і у нас. Але ж пергамент коштував дорого, то ж прагнули замінити бого більш дешевим матеріалом для письма. Через кілька десятків років з’явився папір. Він був дорогим матеріалом, але значно дешевшим, ніж пергамент.
Перші паперові книги в Україні були написані в монастирях. Учені не лише старанно переписували книги, а й працювали над літописами. Записували події, які запам’ятовували з минулого, і те, що відбувалося за їхнього життя. Ченці чимало ходили по світу, а повернувшись до свого монастиря, розповідали що бачили і чули. Ченці-літописці записували їхні розповіді. Так день за днем, рік за роком народжувались безцінні книги-літо-
писи, без яких сьогодні не обходиться жоден дослідник давнини.
Кожен учень знає, як важко писати без перерви бодай годину. А для того, щоб виготовити одну копію рукописної книги, необхідно було працювати не один день і не один місяць. Тому переписувачі дуже раділи, закінчивши роботу, і частенько залишали на згадку таку пррписку: „Як радіє заєць, вирвавшись із тенет, а птах – із клітки, риба – із сіті, а боржник – од лихваря,
а холоп – від господаря, так само радіє переписувач, закінчивши книгу, дописавши останню сторінку.”
Літописи при монастирях берегли як святині і передавали із поколяння в
поколяння. Роботу померлого чинця-літописця продовжував інший. Живий ланцюг минулого і майбутнього не переривався.
В усі часи були люди , які крали не тільки
майно, а й книги. Проти них застосовували різні способи боротьби. Наприклад, у
бібліотеках Західної Європи в давнину
найцінніші книги приковували ланцюгами. Та один із найцікавіших був засіб, який
практикувався в Україні. На полях книги чи на початку писалося закляття або
лайка для того, хто захотів би книжку вкрасти. Ось зразки таких записів:
· „Хто хотів цю книжку віддалити з цього місця, той буде мати зі мною справу перед Божим судом”;
· „Хай ця книга перебуває в цій церкві вічно, а хто візьме її, хай буде проклятий, хай буде засуджений на невгасимий вогонь і хай точить його невсипущий черв’як”.
На одному рукописі ХVІІІ ст., написаному між 1700-1800 рр., був написаний такий двовірш:
· „Хто би мав сю книгу вкрасти, тому сім літ свиней пасти.”
Невблаганний час доніс до наших днів не так уже й багато стародавніх книжок і свідчень того, як жила книга на території нашої країни. І все ж
з упевненістю можна сказати, що книжка ще з давніх часів Київської Русі була у великій пошані. Так, в одній книзі читаємо : „Ум без книг, як птиця без крил. Як і вона злетіти не може, так і ум не домислиться досконально розуму без книг.”
У стародавні часи люди не тільки знайшли матеріал для письма, не тільки навчилися робити книжки, а й збирали і зберігали їх.
Із початкових класів ви пам’ятаєте як називається установа, де зберігаються книжки.
Учні. Біюліотека.
Бібліотекар. У Стародавньому Єгипті бібліотеки мали дуже гарні назви: „Аптека душі”, „ Притулок мудрості”, „Будинок життя”... Але користуватися такими бібліотеками могли тільки багаті люди, фараони та жерці храмів.
Були бібліотеки і в Азії в 7-8 тис. до н.е. археологи при роскопках знайшли останки палаців, в одному з яких розміщувалася бібліотека, що налічувала 30 тисяч книг. Всі кони згоріли, оскільки були зроблені з глини.
Створювалися і в Київській Русі.
У часи князювання Ярослава Мудрого в Києві при Софійському соборі засновується перша в Київській Русі бібліотека. Вона налічувала 950 томів.
Із „Повісті минулих літ” ми дізнаємося, що „ любив Ярослав книги, читав їх часто і в день, і вночі. І зібрав скорописців багато, написали книг вони велику силу, ними повчаються віруючі люди і тішаться плодами великої мудрості . Начебто один хтось зорав землю, а другий посіяв, а інші жнуть і споживають багато поживи...
Велика бо користь від учіння книжного. Книги, мов ріки, які наповнюють собою увесь світ, це джерело мудрості, в книгах бездонна глибина, ми ними втішаємося в печалі, вони – узда для тіла і душі, в книгах – світило мудрості. І якщо старанно пошукати книгах мудрості, то знайдеш велику втіху і користь для своєї душі”.
Жаль, що книги з бібліотеки Ярослава Мудрого не дійшли до нас. Після захоплення Києва ханом Батиєм у 1240 році вони зникли. Є припущення, що кияни надійно заховали від ворогів цей безцінний скарб. Де саме, поки що невідомо. Може, комусь
із наших читачів поталанить: виросте, вивчиться і знайде книгозбірню – свідчення віків про давню культуру наших предків.
Про бібліотеку, засновану в далекому ХІ ст., нагадує пам’ятний знак, уста-
новлений на території заповідника „ Софієвський музей ”. На камені зображено Ярослава із книжкою в руках і викарбовано рядки з літопису :
„ Року 654 (1037) Ярослав цей, син Володимира, засіяв книжними словами серця вірних людей.Велика ж бо користь для людини учіння книжного”.
На зміну рукописним книгам прийшли друковані. Друковане слово стало складовою життя людини. У середині ХVІ ст. в Німеччині вперше у Європі запрацював друкарський верстат майстра Йогана Гутенберга . Літери для друку виготовлялися з металу. З літер складалися слова, цілі рядки, сторінки. Такі металеві літери слугували довго. До того ж, верстат Йогана Гутенберга. Літери для друку
виготовлялися з металу. З літер складалися слова, цілі рядки, сторінки. З літер складалися слова, цілі рядки, сторінки. Такі металеві літери слугували довго. До того ж, верстат Гутенберга був механізованим, що дуже прискорювало друкування книжок.
Відтоді друкарні з’явилися в різних містах і країнах. 19 квітня 1563 року
майстри Іван Федоров і Петро Мстиславець у Москві почали складання першої російської друкованої книги – „Апостол”. Тепер уже не літописець
виводив од руки, а майстер-друкар складав літеру до літери, рядок до рядка, потім металеві сотрінки складав (верстав) у сторінку і вставляв до спеціалної рамки. Промічник Федорова Мстислаавець ніс рамку з рядками майбутньої книги до друкарського верстату. Змастивши чорною фарбою шрифт тексту,
він клав на нього аркуш чистого паперу і міцно притискав його пресом.За своє життя Федоров видрукував лише 6 книжок, але його робота з вдячністю згадується усіма. Професор, заслужений учитель України Щербань П.К. стверджує, що за сто років до Івана Федорова Степан Дропан ще в 1491 році запровадив книгодрукування а Україні. Учений зауважує, що на кінець 17 ст. в Україні діяло двадцять друкарень, а в Росії лише одна.
Говорячи про 17 століття згадаємо ще одну бібліотеку. Її заснував Іван Мазепа – велику, дуже цінну, з інкунабулами, з старовинними рукописами, раритетними виданнями багатьма мовами. Гетьман охоче обдаровував книжками з цієї бібліотеки монастирі, церкви, окремих осіб. Два розкішних Євангеліє подарував Лубенському монастиреві.
Справжньою перлиною книгозбірні Мазепи було
„Пересопницьке Євангеліє” . Цю рукописну книгу створено староукраїнською мовою
в 1556 – 1561рр.. На тонкому пергаменті в селі Пересопниці на Волині. Воно
прикрашено чудовими заставками й чотирма мініатюрами із зображенням євангелістів – апостолів. Досі не втратили
своєї яскравості сині, червоні, зелені кольори на золотому тлі, які надають
Євангелію особливої урочистості.
Нині воно зберігається в інституті рукопису Центральної наукової бібліотеки ім. Вернадського.
Чи можна уявити сьогодні життя без газет, журналів, книг? Звичайно, ні. Мине ще багато часу і майбутні історики з неприхованим хвилюванням братимуть до рук писемні пам’ятки, котрі залишимо ми. А збережуть їх для прийдешніх поколінь дбайливі працівники у сховищах архівів, бібліотек, музеїв.
Отже, на сьгоднішньому уроці ми дізналися, якими були перші книжки та бібліоткеи в Україні, хто над ними працював і яку назву мають матеріали,
що збереглися до наших днів. То як називаються ці матеріали?
Учні. Писемні пам’ятки.
2 жовтня 2020 року для учнів 4 Г класу проведена Літературна година "Дитяча дружба в творах Всеволода Нестайка"
Історичний тур «Козак Мамай - оберіг та захисник українців»
Ресурсно-інформаційний методичний центр
Немає коментарів:
Дописати коментар